Набувальна давність

В Україні набувальна давність регулюється Цивільним кодексом України.

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

!!! Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Право власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких чітко визначена частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України. До цих законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм власним:

• добросовісне володіння (означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна);

• відкрите володіння (якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні та володіла річчю відкрито, без таємниць, не вчиняючи дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник);

• безперервне володіння (якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності);

• тривале володіння (передбачає, що має закінчитись визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі, яка перебуває у володінні певної особи: нерухоме майно - 10 років, рухоме майно - 5 років);

• наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт;

• законність об'єкта володіння;

• відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Титульне володіння майном виключає набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов’язки.

 Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Також слід звернути увагу на частину третю статті 1157 Цивільного кодексу України, яка розкриває умови повернення учаснику конкурсу речі, поданої на конкурс, а саме:

«Якщо річ, подана на конкурс, не була подарована засновникові конкурсу або куплена ним, він може набути право власності на неї відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України (набувальна давність)».

Дар'я Аккерман, адвокат.
Підписуйтесь на мене в соціальних мережах:

facebook: facebook.com/blogpravatg/

telegram:  t.me/blogprava (https://t.me/joinchat/AAAAAEnMoJNqjWUqOt_cAw)